— Ти її шив, що заходився пороти?
Блатний тільки мотав головою — аж ластовиння торохтіло на його давно не митім обличчі.
Після того, як Ляндер ось уже більше півроку безрезультатно ганявся за бандою Гайдука, Гінзбург попросив допомоги з губернії, і там організували особливий загін на чолі з Світличним. Загін в сорок шаблюк прибув у Хоролівку, а звідти в село, на конях. Федір же, затримавшись, приїхав поїздом.
Зійшов на перон маленької станції, весь у жовтих рипучих ременях, увесь у одязі з чорної шкіри, так, що вже й не розібрати, де починається власна, Федькова, а де кінчається чужа, з маузером у дерев’яній кобурі та шаблюкою, в хромових чобітках, начищених до гарячого блиску, ще й з посрібленими острогами на закаблуках; насунув на самі брови картуз із такого червоного сукна, що вже й годі знайти червонішого, хоч перерийте всі склади, обійдіть усі крамниці, і — рип-рип туди-сюди вздовж вагонів, дзінь-дзінь нетерпляче острогами: де ж, біс побери, ті, що мають його зустрічати?
Походив, походив, викликаючи шанобливий острах у присутніх, потім роздратовано рушив на привокзальний майдан — шукати підводу.
Там було порожньо й тихо. Прямо перед маленьким вокзальним будинком сліпуче блищала калюжа, галасливі горобці купалися в ній, розбризкуючи коротенькими крилами сонце. Легенький вітерець ворушив шматочки паперу, розкидане сіно, торішнє висохле листя з дерев, що стояли довкола, обкидавшись ніжним блакитним пушком. Майдан одразу переходив у степ, там чорніла рілля, густо зеленіла озимина, а подекуди ще й досі сіріли забур’янені ниви, занедбані, забуті, і від них віяло цвинтарним смутком.
Світличний подивився праворуч — ні живої душі! Глянув наліво: теж наче вимерло. Федір подумав, подумав та й рушив пішки: не могло того бути, щоб його не наздогнала якась попутна підвода.
Добрався до хутора Івасьок вже після обіду. Закурений, запилений, мокрий від поту, він стусонув чоботом хвіртку, мало не зірвавши її з петель, розлюченим півнем ускочив до двору.
Назустріч чорною кудлатою кулею викотився Полкан, повискуючи від нестерпного бажання вчепитися в непроханого гостя, — Федько так гаркнув на нього, що бідний пес заорав усіма чотирма, заскавучав і, заховавши поміж ноги хвоста, метнувся під комору. І вже звідти погавкував, перелякано та обережно виглядаючи.
Якась дівчина брала з колодязя воду («Сестра! — подумав спершу Федько.
