— Ну, тепер уже нічого не зробиш, вже пізно…
— Скільки їх хоть буде? — мало не плакала Олеся.
— Скільки? — Федько почухав потилицю, зачудовано подивився на жінку. — Та що ти до мене пристала: скільки та скільки! Що я їх, чортів, рахував?.. Скільки прийде, стільки й буде! Може, десять, а може, і двадцять…
— Двадцятеро! — жахнулася Олеся. — Та чим же я їх нагодую?
— Заріж курку…
— Тата свого заріж!.. Ти купував її, ти ростив, що збираєшся різати? Тільки й хазяйства того, що десятеро курей… Дитина хоч яку крашанку з’їсть, а ти своїм гостям стравити їх хочеш.
— Я ж не кажу: всіх заріж, — пробував умовити дружину Федько. — Вибери пару, які найгірше несуться, та й заріж…
— Так у мене ж і рука на них не підніметься…
— Тоді ріж півня, якщо тобі курей жалко…
— Півня?.. А курей хто, ти будеш топтати?
— Як треба буде, то й потопчу, — спробував відбутися жартом Федько, але дружині, видно, було не до жартів:
— Не буду я різати півня!
Федько почав наливатися гнівом.
Грізно звелися над переніссям брови, вовчими вогнями загорілися очі. Раніше Олеся відразу б притихла, поступилася б, але зараз, осліплена жалем за отими зозулястими, не бачила, яка гроза збирається над її головою: сама червона не менш, аніж Федько, мотала затято головою:
— Не буду!
— Востаннє питаю: будеш?
— Не буду!
— Не будеш?
— Не буду!
Важко дихаючи, Федько хряснув кулаком по столу:
— А, не будеш? Моїх гостей частувати не будеш?!
Садонув ногою двері, скаженим котом вимівся з хати.
Олеся так і обмерла: серце зайшлося, в грудях похололо.
Стукнули-грюкнули двері — Федько мовби з чортячого яйця вилупився: вуса стирчать, очима так іскри і креше! Побігав, побігав по хаті, сів, став лаштувати цигарку, І, вже затягнувшись, сказав, не дивлячись на притихлу дружину:
— Іди, вибирай, які тобі до вподоби!
В Олесі все так і обірвалось усередині! Вибігла з хати, метнулась до курника.
Ой леле! На всіяній пір’ям долівці зозулястою купою лежали всі кури, а зверху, догори лапами, півень. Всім, всім поскручував голови, жодної не пожалів, душогуб!
До обіду плакала Олеся, патраючи нещасних курей. Кляла свою лиху доленьку, яка зв’язала її з оцим волоцюгою, що як повіється на всі чотири, то тільки його й бачиш.
