Про віковічну відсталість царської Росії, про пекучу потребу мати свою промисловість, про оті всі заводи та фабрики, без яких молодій радянській державі не втриматися на ногах.
А їх ніхто нам не побудує, ніхто не вийме з кишені та дасть нам потрібні кошти. Навпаки! Буржуї так і дивляться, щоб нашкодити нам, підставити ніжку. От і виходить, товариші селяни, що тільки на наші трудові копійки ми і можемо розраховувати.
— А скажіть, товаришу секретар, коли це не секрет: що таке змичка? — лунав уже інший голос од якоїсь із жевріючих цигарок.
— Та й дурний же ти, Варивоне! — озивався хтось із гурту. — Позавчора ж нам лектор дві години втовкмачував, що то єсть змичка, а ти, видать, так і не розшолопав.
— Я-то розшолопав…
— Дак чого ж людям голову морочиш?
— Бо думав, що ти про те не допер. У тебе ж голова, як той гарбуз, що його баран покачав.
— Тьху!..
— І що ви, хлопці, зчепилися, чого не поділили? Товариш секретар, може, приїхав до нас по якихось сурйозних ділах, а ви йому про гарбузи! — ще один докірливий голос.
— Мене, приміром, інше цікавить…
— Що ж вас цікавить? — озивався лагідно Гінзбург.
— Цікавить мене, товаришу Гінзбург, приміром, таке: куди ми йдемо?
— Ви можете запитати конкретніше? — не зрозумів Гінзбург.
— Чого ж, можна… От позавчора зрізався я з одним нашим комсомольцем… Він, приміром, мій сусіда, то я його коня зі своєї левади зайняв. Дак він мені і кричить: «Якщо ви, дядьку Пилипе, до власності дурним пупом приросли, то ми його вам швидко оддеремо! Ось заждіть, будуть скоро колгоспи гарнізовуваться — всіх коней туди заженемо!.
.» — «А як я не захочу? Як упруся?» — відповідаю йому. «А ми вас і питати не будемо! — кричить. — Скрутимо так, що рачки полізете записуватись!..» То як це розуміти, товаришу секретар? Нова установка така дана, чи що? В нашого вождя Леніна, мо’, десь записано, щоб селянство трудове до колгоспів батогами зганяти?..
Тіки я Леніна трохи читав, — слава богу, за Радянської влади грамоті трохи підучився, — а отого, про що кричав мені той бузувір, так і не вичитав…
— І не вичитаєте, — відповідає Гінзбург. — Я вже казав, товариші: колгоспи — справа добровільна. Ніхто вас туди силувати не буде.
— От, от! З примусу тіки чорти плодяться!..
— І товариш Ленін завжди застерігав партію проти голого адміністрування в цьому важливому питанні,— продовжує Гінзбург.
