Не тому, що жалів їжі,— бачить бог, не тому! — об’їдяться ж, набехкаються за обіднім столом, а тоді й повзають сонними мухами по току! «Та чи ти, жінко, сказилася, чи на зло мені все оце робиш!» — замало не кричав Оксен і дивився на неї такими очима, що і дитина зрозуміла б, що й до чого.
А Таня вдавала, що нічого того не помічала, і якісь нові, зухвалі й уперті вогники спалахували в її очах. Знала, що увечері, коли залишаться вдвох, знову буде розмова з Оксеном, яка закінчиться сваркою. Або, в кращому разі, гнітючою мовчанкою.
Лягали спати — спина до спини, і похмурі думки, і невимовлені до кінця докори, що ятрять серце, застряють у горлі гірким пекучим клубком. Таня помічала, як щось нове оселялося в ній, і, свідома того відчуття, вона все, що тільки могла, робила наперекір чоловікові. Навіть у дрібницях, в найменших дрібницях!
Сама того не бажаючи, вела Таня рахунок всім вчинкам Оксена, що посилювали її відразу до нього. Не пропускала нічого, помічала кожну дрібницю і нічого йому не прощала.
Якось Оксен насмикав за вуха Андрійка, коли той віддав Соловейченкам писанки, які залишилися від паски. Андрійко — у плач та до мами. Оксен за вечерею журився, поглядаючи на найменшого, що сидів набурмосений на колінах у Тані:
— Не буде з нього хазяїна! Бачить бог — не буде!
— Хватить тобі й двох хазяїнів! — не втерпіла Таня.
— А цього — в голодранці?
— Цей піде вчитися.
— А там теж грошики потрібні,— заперечив спокійно Оксен. — А привчиться ізмалечку все роздавати чужим, то довіку у злиднях ходитиме.
Копійка, Танюшо, рубля береже, а не руб — копійку. Отак по копієчці, по копієчці, та й стягуються на хазяйство…
Трохи згодом пізнала Оксена ще з одного, несподіваного для себе боку.
Сталося це на початку літа, коли люди, обсіявшись та обсадившись, на якийсь час могли одірватися од землі, зайнятися іншими справами: хто підправляв реманент, хто лагодив збрую чи щось робив по двору. Оксен, згадавши, що у їхніх скринях лежить не один сувій полотна та й ситець, куплений при нагоді в Хоролівці, вирішив привезти кравчиню, аби пожила в них якийсь місяць та обшила сім’ю.
Бо за вічними клопотами і незчулися, як обносилися — скоро й переміни не буде!
З’їздив у Хоролівку, привіз кравчиню, що її пораяв узяти знайомий торговець, якому Оксен збував пшеницю. Кравчиню звали Фросею. Це була молода іще жінка, до біса гарненька і до того ж така розбитна, що за нею аж горіло. Вона так і пряла очима, так і пускала зальотні бісики.
