Щоб забезпечити тобі, Володю, повну перемогу над супротивником…
Але Володі зараз не до жартів. Добре, звичайно, було б закрити власну церкву, та коли доля їх обділила, то треба шукати інших шляхів утерти носа данилівцям.
— А що, як ми оголосимо війну всім іконам?
— Іконам? Яким?
— Та образам, що по хатах висять. Знесемо їх на вигін та й спалимо."
"— Спалити, Володю, не штука, — погоджується неначе Ганжа. — А от попробуй їх знести. От до Марти Лисючки підеш за образами?
— Ні,— неохоче зізнається Володька.
— А до баби Наталки?
— Не піду.
— І я, брате, не піду. Не піду і вам поки що не раджу. Бо зачепите — буде вам війна на два фронти. І хто його знає, який фронт страшніший: данилівські комсомольці чи наші жінки. Ці як ударять із тилу, то з твоєї армії, товаришу командуючий, тільки пір’я полетить!
— Що ж нам тоді робити? — уже зовсім зажурився Володя.
— Підготувати хорошу революційну виставу.
— Виставу підготуємо… Тіки виставою данилівцям носа не втреш: у них сільбуд он який! Тут треба таке втнути, щоб їм у носі закрутило! Дядьку Василю, а що, як ми візьмемося до весни організувати колгосп?
— Як же ви його організуєте?
— А отак: кожен комсомолець запишеться… — почав знову загинати пальці Володя.
— А як не запишеться?
— Тоді ми його — з комсомолу! — рубає рішуче Володя. — Хочеш у комсомолі лишатися — сам іди до артілі й батьків за собою тягни… А якщо піонерів іще підключити — півсела до весни усуспільнимо!.. Ви чого смієтесь?
— Дивлюся оце на тебе, Володю, та й думаю: чи і я колись отаким був?
— Яким? — набурмосився враз Володя.
— Отаким… Нy, як би тобі сказати… нетерпеливим, чи що, — підбирав найделікатніше слово Ганжа.
— Чого ж це я нетерпеливий?
— Дуже легко все в тебе виходить. Зібрав, наказав — і маєш артіль. А ти подумав, що з отаких наказів тільки чорти плодяться? Що з примусу й дівка не мила?..
— При чому тут дівка? — так і спалахнув Твердохліб, бо здалося йому, що дядько Василь натякає на його стосунки з Марусею.
— Ти, Володю, директиви п’ятирічного плану вивчав?
— Ну вивчав.
— То як там про колгоспи написано? До кінця тридцять другого року усуспільнити п’ятнадцять відсотків…
— Ну, й що з того, що написано!
— Ти не запріг, то не нукай! — аж розсердився Ганжа. — А не хочеш слухати по-людському, то я з тобою і часу витрачати даремно не стану!
Дістав тютюн, скрутив цигарку, запалив. Курив і потроху відходив: тепленьким, легенько-насмішливим димком заволікався погляд Ганжі.
— Я тобі, Володю, добра хочу.
