І будуть люди

Таня довго не спала, думаючи, як далі жити. Лишалося одне: шукати роботи. Де-небудь, якої-небудь, аби лише протриматися, не пірнути на дно.

В пошуках отієї роботи минув не один день. Зранку виходила Таня із дому, обходила установу за установою, висиджувала довгі години, чекаючи, поки її приймуть.

Іноді її обіцяли прийняти на роботу, казали писати заяву. Та як тільки взнавали, що вона сестра Світличного, дочка попа, колишня дружина куркуля (прямо-таки наче навмисне підібраний букет!), як тільки про це взнавали, одразу ж повертали заяву.

Зустріч із Ольгою сталася зовсім випадково: якби Таня трохи затрималась удома, хто зна, як склалася б подальша її доля. А так наче хто квапив її поскоріш вийти із дому. Тож кажіть після цього, що немає бога на небі! Він таки є, тільки по-різному його називають: хто — богом, хто — вдачею, хто — щасливим випадком.

— Таню, добридень!

Таня аж здригнулася од несподіванки: перед нею стояла товаришка Ольга. В чобітках, у шкіряній куртці, в червоній хустині. Червонощоке обличчя пашить здоров’ям, задоволенням від життя.

Подає міцну долоню, весело запитує:

— Як живеться?

— Як мені може житися! — сумно всміхається Таня. — От… вичистили… ходжу, роботи шукаю…

І вже одвертається, ховає од товаришки Ольги непрошені сльози.

— Постійте, постійте, як це — вичистили?"

"Товаришка Ольга бере Таню під руку:

— Ану, розказуйте все!

Слухала Таню, щораз більше супилась. Врешті не витримала:

— І ви отак і скорилися? Отак і пішли?..

— А що я мала робити?

— Ладно, — сказала товаришка Ольга. — Вигнали — плакати не будем! Підете до мене учителькою. Завтра зранку заїду, заберу вас із собою… Де живете?

— Ось по цій вулиці… третій будинок… — відповідає розгублено Таня: все ще не може повірити несподіваному щастю.

І вже тоді, як товаришка Ольга пішла, згадала, що навіть не подякувала: стояла дурепа дурепою, блимала очима. Що вона подумає про неї?

«Господи, хоч би скоріше настав ранок!..

А що, як вона роздумає? Або не вдасться добитися призначення?..