Все робитиме, все! Не пожаліє нічого, аби тільки висмикнути опору з-під ненависної влади!
Другого дня, як тільки розвиднилося, запріг о. Діодорій кобилчину та й рушив до о. Віталія в гості. Вирішив почати із нього, Вважав о. Віталія найбільш підходящою кандидатурою: не міг той не затаїти смертельної образи за примусове переселення.
Вже під’їхавши до колишньої школи, а тепер — хати священика, помітив, що з часу іменин о. Віталія тут дещо змінилося. Хатина вже не стояла сиротою на голому белебні: свіжими вощаними штахетами зіп’явся довкола паркан, а попід парканом росли молоді деревця.
Обкидані в ніжну травневу зелень, аж липку од весінніх соків, вони невпізнанно скрасили двір. І навіть хатина від того аж посвіжішала, прочистила свої невеликі віконця та й вперше за весь свій злиденний вік повеселіло дивилася на перехожого.
Отця Діодорія чомусь неприємно вразила оця радісна зміна. Волів би за краще побачити голий незатишний вигін, сумну обідрану хату під зогнилою стріхою.
Зупинив сердито кобилу, похмурою тінню посунув у хату.
Отець Віталій був удома. Стрів гостя на порозі, допоміг зняти стареньке, ще до революції пошите пальто, запропонував умитися з дороги. Але гість, подякувавши, відмовився. Провів по ріденькій борідці долонею так, мовби стирав пил, запитав:
— А де ж матушка?
— Поїхала до мами в Хоролівку. Як бог дасть, сьогодні увечері буде вдома.
Щось схоже на задоволену гримасу торкнулося вуст o. Діодорія. Не чекаючи запрошення, сів у глибокий фотель, поправив на грудях хрест, виставив з-під ряси великі чоботи:
— А вгадайте, чого я до вас завітав.
— Звідки ж мені про те знати, — блідо всміхнувся о. Віталій; за три місяці, що минули з дня іменин, він ще більше схуд, якось наче аж висох, і зовсім уже скидався на потемнілий лик Христа-спасителя, що єдиний висів там, де мала бути ціла божниця. Лише червоні гарячі вуста виділялися на тому обличчі та великі палаючі очі.
Тяжку, неймовірно тяжку душевну кризу пережив о.
Віталій. Провела вона його крізь довгі зимові ночі, позбавлені сну, коли ти один на один із своїми сумнівами, коли навіть бог відступився од тебе: шукай собі подальші шляхи сам, вирішуй сам, борись із спокусою, ослаблий, зневірений, повний сум’яття, ненадійний служителю мій! Бо яке ти маєш право нести своє слово іншим, коли сам сумніваєшся в ньому? Як ти можеш запалювати вірою інших, коли сам похитнувся у ній?
І о.
