Ясно?
Поки хлопці розходилися, Федько знову до бандита:
— Кричати вмієш?
— А що, будете бити?
— Як будеш отакий розумний, то й усиплю! Я запитую: вмієш кричати?
— Та вроді б вмію…
— Твоє щастя. Тож як я скомандую, стукай у вікно і гукай щосили: «Горимо!..» Зрозумів?
— Як же я постукаю: штани ж упадуть!
— Чорт із ними, з штанами, потім піднімеш!
— А помилування буде?
— Буде, буде… Залежно від того, як кричатимеш… Сидоренко!
— Я.
— Стій біля нього, припильнуй, щоб не гукав чого зайвого.
— Та що я, маленький? — знову образився бандит, але Світличний уже не звертав на нього уваги: з рештою хлопців, що не тримали віхті, кинувся до дверей. Вийняв наган, зсунув картуза аж на потилицю, махнув рукою: починайте!
Дружно чиркнули сірники — віхті запалали яскравими смолоскипами, аж кривавими відблисками вкрилася хата.
— Пожа-а-ар!.. Горимо-о!.. — заревів бандит, барабанячи по віконниці з такою запопадливістю, що стіна загула, наче бубон.
В хаті за якусь мить залунали тривожні голоси, грюкіт.
Одна із віконниць враз вистрелила прогоничем, розпахнулись із тріскотом та з дзвоном рами (шибки так і посипались!) — міліціонери, що вимахували віхтями, відскочили вбік. А з хати почали вилітати кожухи, піджаки, платки, чоботи, подушки: хазяїн рятував від вогню добро.
В сінях залунав тупіт, двері нагло відчинилися, і в двір вискочили простоволосі, в довгих нічних сорочках дві хазяйські дочки. А за ними сипонули бандити: хто в підштаниках, а хто вже і в штанях, хто взутий, а хто босоніж, тримаючи взувачку в руках.
Їм ставили підніжки, бандити сторч летіли на землю і не встигали отямитись, як уже не могли й поворухнутися: руки — за спину, мордою — в землю, лежи і не диш!
«Другий… третій… четвертий… шостий…» — рахував про себе Федько. І тільки встиг подумати: «А де ж сьомий та восьмий?» — як із сіней ударив постріл, і один із хлопців, що необережно вийшов навпроти дверей, зігнувся, вхопився руками за живіт та й пішов-пішов спотикаючись…
— Віхоть! — заревів Світличний.
І коли йому ткнули до рук розпалений віхоть, він, уже ні про що не думаючи, стрибонув до сіней, пожбурив сніп полум’я й іскор поперед себе. Над головою у нього оглушливо гримнув постріл. Другий… Федько, пригнувшись, з усього маху кинувся в ноги, на блискучі хромові чоботи. Ударився об них усім тілом, збив, повалив, з котячою спритністю вивернувся, не випускаючи чужі ноги із рук.
