Однак не сказав того вголос, а тільки промовив:
— Ну, якщо наше невлад… Но! — та й покотив донизу, де понад Хоролом мальовничим килимом виткалося містечко.
Дійшовши до першої хати, Володька сів прямо на траву, дістав з торби черевики, обдув їх з усіх боків, узувся. Харчі розтикав по кишенях і, завдавши мішок на плече, потяг до центру.
Зупинився аж біля аптеки. Роздивлявся велику вітрину із медичним посудом та ліками, а водночас поглядав неприязно на двох пишно вбраних пань — двох непманок, двох буржуйок, що зупинилися біля нього почесати язиками.
Одна із них піднімала над головою парасольку, затуляючись од сонця («В поле б тебе — снопи в’язати!»), а друга, молодша, притримувала за тоненький, як на Володьчиному годиннику, ланцюжок собаку. Собаку не собаку, а таке, біс його зна й що… Йому й назви немає! Таке гидке, що тільки плюнути та розтерти: голе, як пацюк, на тоненьких викривлених ніжках, з булькатими очима, ще й безхвосте. Воно придріботіло до Володьчиної ноги, почало обнюхувати черевика.
Скривившись від огиди, Володя носком тицьнув його, щоб відігнати, — воно виснуло і з раптовою люттю вчепилося в штанину. Рятуючи штани, Володя відсмикнув ногу, щосили стусонув буржуйського вилупка черевиком.
Обидві буржуйки зарепетували так, наче не собаці — їм дісталося від Володьчиного черевика. І не встиг хлопець й оком моргнути, як опинився в тісному колі цікавих, що збігалися на оказію з усіх боків. Розштовхуючи натовп, підійшов міліціонер — втілення спокою і ввічливості.
Козирнув обом дамам, козирнув Володьці, козирнув би, здається, і песикові, аби той не лежав, задерши догори покручені ноги.
— Громадяни, прошу спокійніше! В чім справа, громадяночки?
Буржуйки аж захлинулися криком, показуючи на Володьку та на собаку. Міліціонер кивнув головою: зрозуміло, мовляв. Строго запитав у Твердохліба:
— Ваша робота?
— Дак він же мені холошу прокусив! Ось подивіться!"
"Міліціонер чомусь не став роздивлятися холошу, а зажадав документів. Документи Володя, як на гріх, забув удома.
Був тільки комсомольський квиток.
— Покажіть!
Володька глипнув на обох буржуйок, на людей і, почервонівши, сказав, що комсомольського квитка тут не покаже.
— Ага… зрозуміло! — мовив глузливо міліціонер. І, вже звертаючись до Володі на «ти», поцікавився, що у нього в мішку.
— Кабанчик!
— Ага!
Оте «ага» пролунало так красномовно, що ні в кого з присутніх, окрім Твердохліба, не лишилося сумніву, що кабанчик украдений.
