Вислухавши Володину розповідь про те, як він потрапив до міліції, Світличний довго сміявся, все перепитував:
— І здорово вдарив?
— Та з усієї сили…
— Молодець! Хочеш до мене в міліцію?
Володька, застуканий зненацька отим запитанням, не знав, що й сказати, а Світличний, по-своєму витлумачивши оте мовчання, не став ждати відповіді:
— Ну, гаразд, гаразд: знаю, в тебе і там, у селі, роботи по горло.
Приязно дивився на Володю, роздумуючи, чим би порадувати несподіваного гостя.
— Зброю маєш?
— Де там, — відповів Володя, і обличчя його стало нещасне та скривджене.
— Який же ти секретар осередку без зброї? — здивувався Світличний. — Ану, йди сюди! — Підійшов до великої, залізом оббитої шафи, відімкнув дверцята, царським жестом показав на середню полицю: — Вибирай, який тобі подобається!
Володьці пересохло в горлі, затрусилися руки: на полиці лежали навалом нагани і пістолети найрізноманітніших марок та розмірів. В кобурах і без кобур, вороновані й нікельовані, вичовгані до білого металу чи майже нові, з барабанами та магазинами, де, як в лиховісних гніздечках, причаїлися різних калібрів набої — вони всі так і просилися до рук, до ременя, до стегна, знудьгувавшись в оцій оббитій залізом в’язниці.
Володька аж спітнів, перебираючи, обмацуючи, приміряючи зброю, а Федько спостерігав за схвильованим парубком, посміювався: сам же колись отаким був!
Вибравши нарешті важкий парабелум у твердій, немов із дуба, кобурі, розчервонілий і щасливий, Володька відірвався од шафи, віддано глянув на Світличного:
— Спасибі!
— Носи на здоров’я!
Із міліції вийшов Володя з такими вухами, немов їх там довго й нещадно м’яли: прощаючись, просив Світличний зайти на хутір Іваськи та передати Тані, щоб ждала у гості:
— Буду днів за два їхати у ваш край, то й заскочу на якусь там годинку.
Володя пообіцяв передати. Про себе ж вирішив, що сам не піде, а пошле Грицька або Галю.
Тиснучи руку на прощання, Світличний лукаво посміхнувся і ще раз нагадав:
— Тож передай куркульській вовчиці, нехай жде мене в гості!
Ошпарений соромом, Володя вискочив із міліції — замало не залишив і кабанчика! Добре, що нагадав міліціонер, який привів його сюди, і поміг укинути до мішка, піддав на плече."
"Базар не приголомшив Володю, як колись у дитинстві Великосорочинський ярмарок. Чи то Володя виріс, чи базари здрібнішали.
