— Я розумію вас, Марто… — Ольга лагідно.
— Так чого ж приперлася?! Біжи, милуйся, цілуйся із ним, щоб він із смертю своєю отак цілувався!..
І задихнулась. З обличчям, перекошеним гнівом, з розпатланими косами здавалася такою некрасивою, такою вульгарною, що Ольга мимоволі подумала: «Як він міг цілувати отаку?»
Тому й не було в ній образи на Марту. Був тільки жаль, співчуття і… бажання швидше вибратись із цієї хати. Але вона не могла піти, не добившись того, заради чого прийшла:
— Марто, ви можете мене вислухати? Я не заради себе чи вас прийшла сюди, а заради ваших дітей…
— Діти? Яке тобі діло до моїх дітей?! Забирайся геть і хоть моїх дітей залиш у спокої!
Обернулась до печі, заходилася переставляти горшки.
Совала ними — аж стугоніло по хаті. Вдавала, що забула і думати про непрохану гостю, але Ольгу не так було легко провести:
— Ви можете мстити мені, можете гніватися на мого… на Ганжу, але ви не маєте права мститися своїм дітям, зганяти на них свою злість…
Марта штурхонула рогачем так, що аж попіл посипався на долівку.
— І я не одстану од вас, поки ви не запишете своєї дочки до школи… Приходитиму щодня, набридатиму, аж доки ви не перестанете калічити свою дитину…
Марта ще дужче задвиготіла рогачем.
— То приходити ще раз до вас, Марто, чи, може, ви таки одумаєтесь та запишете до школи дитину?
— Про мене, пишіть, — глухим, зламаним голосом озвалася Марта. — Пишіть уже разом і меншого, забирайте обох… Якщо вам Василя одного мало, то й моїх дітей забирайте…
З важким серцем залишала Мартину оселю Ольга.
Увечері, зайшовши за Василем, щоб іти разом додому (оселилися вони поки що в ковалевій хаті), Ольга довго вагалася: казати чи не казати чоловікові про свої відвідини. Врешті вирішила, що нічого не скаже: не хотілося завдавати йому неприємності.
Гінзбург приїхав ще більше схудлий, засмаглий, як циган. Запитав одразу ж Ганжу, коли збираються молотити.
— Пробували запускати?
— Пробували. Мовби нічого…
— Дивіться, щоб не осоромились.
Ви тепер в усьому районі на виду: піде все на лад, і ТОЗ ростиме…
— Та вже зараз підходять, питають, чи і їм можна буде скористатися нашою молотаркою.
— От бачиш! Оце тобі, товаришу, найдійовіша агітація… Ех, трактора б іще нам, хоча б одного на село. Ми б такі діла закрутили!
— Да, трактора б не завадило…
На току Гінзбург відразу ж підійшов до Петра. Перемазаний, як чорт, той радісно блиснув зубами, ткнув Григорія пальцем у бік.
