Дітей не мав, може, тому, що інші їх мали, у дворі не було ні пенька, ані деревини: люди саджали вишні та яблуні, груші й сливи, Протасій же поїхав світ за очі, навіз сосонок та дубків, понавтикав довкола халупи:
— Виростуть — лісом торгуватиму!
Ліс так і не виріс, молоденькі деревця не прижилися, всохли на корені, але Протасій ще довго їх не висмикував:
— Приживуться.
Люди копали колодязь посеред двору або рили неглибоку криницю побіля річки, Протасія ж виперло на високий пагорб, за добрі гони від хати, та й то тільки тому, що не було вже вищого місця.
— Там вода буде смачніша, — відповідав він на плачі та заклинання нещасної жінки своєї.
До води довго не міг докопатися, хоч вибехкав шахту сажнів на двадцять, та лопату не кидав, і одного разу його таки добре привалило землею. На жінчин крик збіглися люди, спустилися в колодязь, відкопали Протасія, відкачали на свіжому повітрі. Протасій звівся, похитуючись, підійшов до темніючого провалля, з жалем сказав:
— Бач, завалилося.
До води ще раз копнути лишилось, а воно взяло та й завалилося.
І знову поліз у колодязь.
Вода й справді появилася в той же день, від чого Протасій ще більше увірував у свою несхибність. Була вона, правда, якась гіркувата на смак, навіть худоба неохоче пила її, але Протасій твердив, що смачнішої не знайти навіть у Яреськах, не те що на їхніх хуторах."
"Не ладилося в Протасія у дворі, не родило й на ниві. Хліба теж наче перейняли упертющу вдачу свого хазяїна, і якщо в Івасюти буйно колосилася пшениця, то в Протасія ледве піднімала над ріллею наїжачені голівки: «От на зло не родитиму!.
» Якщо на сусідньому полі від кавунів аж вгиналася земля, то на Протасієвому — рідке огудиння тикало твердими зеленими дульками прямо хазяїнові під ніс: «А що, вийшло на твоєї» Накладав Івасюта разом із наймитами важкенні снопи, аж тріщали колеса в гарбах, Протасій же швиргав миршаві снопики на убогий візок та ще й похвалявся перед зажуреною жінкою:
— Все одно в нас зерно буде краще! І мука вищого сорту…
З отакою людиною довелося мати справу Оксенові.
Якось, зустрівши Протасія у селі, запросив його в шинок. Сам непитущий, Оксен замовив у шинкаря добру кварту горілки, за одним духом вихилив цілісіньку чарку:
— Міцнюща царська водичка!
— Де в біса міцнюща, коли Янкель її пополам з водою мішає.— Протасій роззявив величезного рота, виплеснув туди горілку з чарки, клацнув великими вовчими зубами так, що Оксена аж пересмикнуло.
