Якось, не витримавши, поділився своїм планом з товаришами по каторзі:
— Я уб’ю нашого стражника.
— То й що з того вийде? — спитали в нього.
Василь, збиваючись від хвилювання, став пояснювати:
— Я вб’ю цього… А інший — другого… Так ми всіх їх і переб’ємо: адже нас більше від них!
— А що ж далі, Василю?
— Що далі? А далі нехай кожен, хто гноблений, уб’є свого гнобителя, хай переб’ють усіх куркулів, всіх поміщиків, усіх панів, фабрикантів, генералів та офіцерів — отоді й не буде кому над нами збиткуватись.
— А як ви думаєте це все зробити, Василю?
— Що зробити? — не зрозумів питання Василь.
— Підмовити усіх каторжників, усіх ув’язнених, усіх робітників, селян та солдатів разом, в один день, в один і той же час убити по куркулеві, по фабрикантові, панові та стражникові? Бо якщо ви уб’єте сьогодні одного стражника, то завтра на його місце поставлять іншого, а вас стратять. Якщо робітник заб’є якогось фабриканта, то на місце забитого сяде хтось із його спадкоємців, а робітника того теж спровадять на той світ.
Значить, це треба робити одночасно, Василю. А як ви цього доб’єтесь?
У Василя гаснуть очі. Він аж горбиться, пригнічений непосильною задачею, що йому задали політичні.
Отже, їм нема порятунку, все буде так, як і було, скільки й світ стоятиме.
А ті, помовчавши, щоб Ганжа цілком осмислив усю абсурдність своєї ідеї, знову почали терпляче пояснювати йому, як треба жити на білому світі:
— Невже ви думаєте, Василю, що ніхто не шукає шляхів, які привели б до визволення? Минали століття, роки й роки, а люди тільки тяжко працювали, помирали з голоду й холоду і ніколи не задумувались над тим, чи таке уже й справедливе наше життя, як про це твердять попи?.
.
До речі, а чи відомо вам, Василю, що в Росії були і є люди, які дотримуються приблизно тих же поглядів на методи боротьби, що й ви?
— Ага! — знову оживає Василь. — Отже, не я один дійшов до такого простого плану. Виходить, є люди, які думають так само, як і я.
— Не поспішайте, Василю, не поспішайте.
Ці люди, на противагу вам, вирішили починати не з стражника, не з офіцерів чи генералів навіть, а з самого царя. Вони мислять собі так: нами тепер править лихий цар, він не хоче прислухатися до голосу поневоленого народу, отже, вб’ємо його, щоб трон зайняв цар добрий, і тоді всім нам одразу полегшає… Це були сміливі, самовіддані люди, Василю, вони свідомо йшли на смерть, але трагедія їхня в тому, що йшли і йдуть вони хибною дорогою.
