Бо цар, хоч би якою доброю людиною він не був, поганий уже тому, що він — цар, поміщик лихий уже тому, що він поміщик, фабрикант уже через своє становище ссе кров із робітників, хоч він, може, ніколи не їсть м’ясного. Як комар не може жити на світі, не п’ючи крові, як хижак помре голодною смертю, коли не буде вбивати слабших від себе, так і експлуататор не може існувати без визиску, без експлуатації. Отже, справа не в доброму чи лихому цареві, хорошому чи поганому поміщикові, а в усій несправедливій системі, яка дозволяє багатому визискувати бідного, сильному гнобити слабкого.
Тож треба думати, Василю, не про те, як убити стражника, поміщика, генерала чи навіть царя, а як повалити весь лад, зруйнувати всю оцю несправедливу систему, позбутися всіх стражників, усіх панів одним могутнім ударом. Для цього ж треба, щоб і робітники, і бідні селяни — всі пригнічувані та визискувані Василі виступили як один, єдиною організованою силою — і тоді ніщо не зможе вам протистояти! А це неможливо, Василю, без організаторів.
Саме для цього й існують у всьому світі революційні партії, і ми належимо до такої, Василю!
Отак учили Василя його нові учителі, вчили довго й терпляче, і слова їхні не впали на кам’яний неродючий грунт: всотав їх Василь спраглим серцем своїм, виплекав, виростив — зробив власними непохитними переконаннями. За них, повернувшись із каторги, вів палку агітацію на катеринославських заводах, за них воював на фронтах громадянської — комісаром у червоноармійських підрозділах, з ними повернувся у рідне село — будувати Радянську владу, ламати вікові закляті традиції, що не раз бувають дужчі за ворожі полки: ворогів можна знищити, розсіяти навальною атакою, стріляючи впритул, рубаючи з плеча, а тут — кого будеш рубати? Солдатку Параску, що гризе хліб з остюками, а теж кричить проти совдепії, бо совдепія, бач, хоче позакривати всі церкви і йде проти самого господа бога? Кого стріляти? Кума Петра, який репаними п’ятами затулить усе злиденне поле своє та ще й прихопить сусідське, а горлає проти комунії так, наче він — найбагатший поміщик на всю Полтавщину?
— Чи ви хоч нюхали її, що отак надриваєте голос?
— Не нюхав і нюхати не хочу!
— То звідки ж ви знаєте, що комуна погана?
— Добрі люди казали!"
"Ох, ті «добрі люди»! Не раз у відчаї обхопить свою голову Василь, не знаючи, що далі робити, з якими словами йти до людей, щоб йому повірили.
