Оту, що дід твій до хати приніс.
— Та боже мій, куди ж вона годиться! Хіба що горобців нею лякати?
— А то вже не твого розуму діло! — суворо перебив його Ганжа. — Раз ти — класовий ворог, знацця, ми повинні відібрати в тебе всю зброю.
— Який же я ворог? — почав був Оксен, але тут у розмову втрутився Гайдук.
До цього він ще стримувався, хоч його аж тіпало, а зараз не витримав: зіскочив з стільця, з кривою посмішечкою, що не обіцяла нічого доброго, пішов до Ганжі:
— Що ж це дорогі власті нами гидують? Чи хороми наші їм не підходять, чи наші репані морди їм не до вподоби?"
"Ганжа повів на Гайдука чорним оком, а Оксен, боячись, що старий заведе сварку, швидко заговорив до Василя:
— Гаразд, принесу вже, Василю, коли вона вам так потрібна, — та й загородив-заступив Гайдука від свого колишнього наймита.
Але той чортиком вискочив з-за Оксенової спини:
— Отак, Оксене, й роби: власть тільки пальцем кивне, а ти з себе шкуру здирай та ще й сам і віднось, щоб вона, не дай боже, не натрудилася…
— З вас іздереш! — сіпнув бровою Василь і, втупившись в старого суворим поглядом, наказав: — Ти от що, старий, — випив лишнього, так сиди й мовчи, поки ми тобі язика не вкоротили!
На Гайдука наче сипонули жаром.
Відштовхнувши Оксена, що все ставав йому на дорозі, старий підскочив до Василя, скажено викотив очі:
— Ти… Ти… Голодранцю проклятий!..
— Михайле! — кинулась до нього Гайдучиха. Ухопила за руку, хотіла була відтягти, але Гайдук, рвучись до Василя осатанілими очима, так турнув свою жінку, що вона аж векнула — ухопилась руками за боки, поточилася на лавку.
— Михайле Опанасовичу, бога побійтесь! — звівся і собі отець Віталій, але тут втрутився уже сам Ганжа. Підвів застережно руку, зупиняючи святого отця:
— Зачекайте, батюшко, дайте людині висказатись. Мені теж цікаво почути, що тут про нас думають…
— Що думають?.. Що думають?.. — вигукував Гайдук, бризкаючи лютою слиною. — Що вас усіх перевішати треба, от що тут про вас думають!
— Ого! — мовив здивовано Василь.
— На якій же вірьовці ви збираєтесь нас усіх вішати?
— Та що ви таке верзете, дядьку Михайле! — вигукнув пополотнілий Оксен. — Не слухайте його, Василю, хіба ви не бачите, що він уже п’яний!.. Не знає, що й каже.
— Чого ж не знає — знає! — заперечив Василь. — А що самогонкою очі залив…
— Залив, та своєю!.. — горлав далі Гайдук.
— Ну, діду, годі! — обірвав його Василь. Голос його затужавів, налився металевим дзвоном.
