— Ви що, мало іще потерзали мене?
— Хто вас терзає!
— Я буду спати тут… А якщо вам і цього місця жалко, то я візьму Андрійка і піду на село…
Іван здвигнув плечима, вийшов геть.
Другого дня, скориставшись тим, що Оксен поїхав із синами у поле, позбирала свій та Андрійків одяг, ув’язала в ряднину. Тоді сіла до столу, похапцем написала записку Оксенові. Хай не жде її, хай залишить в спокої — вона нізащо не повернеться до нього. Нізащо!.. Залишає його тому, що не може більше з ним жити.
Бо ніколи не любила його, не любить та й не полюбить…
Вже за ворітьми згадала, що кинула відчиненими двері в хату. Хотіла було вернутися, зачинити, але передумала: їй тепер все одно. Чужа хата, чужий двір, чуже раз і назавжди відкраяне життя: що їй до нього! Отак із вузлом за плечима, тримаючи Андрійка за руку, прийшла до Соловейків просити, щоб одвезли в Хоролівку. Стала на порозі, вже й не рада, що зайшла: за столом поміж Ониськом та Ганною сиділа товаришка Ольга.
Ганна як побачила Таню, так і схопилась із-за столу, так долонями й сплеснула:
— Боже, що сталося? Чи не вигнали оті захребетники?
— Ніхто мене не виганяв, — заперечила втомлено Таня. — Я сама пішла… — І, щоб уникнути зайвих розпитувань, відразу ж до Ониська: — Ви не могли б відвезти у Хоролівку?
Онисько став зводитись, щоб іти запрягати коня, але тут у розмову втрутилася товаришка Ольга:
— Почекайте, Ониську, встигнете.
А ви, Таню, сідайте та поговоримо.
— Ага, сідайте, сідайте, в ногах правди немає! — підхопила Ганна. І Таня й незчулася, як вузол опинився на лаві, а вона біля товаришки Ольги.
— Ми, Таню, говорили саме про вас…
— Еге, про вас, Таню, про вас, — стверджує Ганна. — Ониську, та чого ж бо ти мовчиш? Скажи ж і ти, що говорили про них!
Онисько всміхається приязно і киває головою, що повинно було означати: а таки говорили!
— Говорили от про що, — продовжує товаришка Ольга.
— Що не погано було б, аби ви погодились учителювати в нашій школі.
— Еге ж, учителювати! — знову підхоплює Ганна. — Це ми вже з Ониськом он їм сказали, що такої, як ви, Таню, навчительки, пошукати та пошукати…
Тані починає раптом здаватися, що вона дуже туго пов’язала хустку під підборіддям. Вона розв’язує вузол, розгублено дивиться на товаришку Ольгу:"
"— Учителювати?.. Мене?..
